Вірші ліни костенко

Естафети

   Різні бувають естафети.    Міщани міщанам передать буфети,    Заяложені ложки, тупі ножі,    Глупоту свою і думки чужі.    Різні бувають естафети.    Воїни воїнам передать багнети.    Майстри майстрам – свої таємниці,    Царі царям – укази й темниці.    Різні бувають естафети.    Передать поетам поети    З душі у душу, […]

Біла симфонія

   Було нам тоді не до сміху.    Ніч підняла завісу –    біла симфонія снігу    пливла над щоглами лісу.    А ліс, як дрейфуюча шхуна,    скрипів, у льоди закутий…    І хлопець, зворушливо юний,    сказав із дорослим смутком:    – Ти пісня моя лебедина,    останнє моє кохання…    В такому […]

Музики

   Ішли музики із весілля.    Цимбали, бубон і скрипаль.    Місток вузенький над потічком!    З якої тут ступить ноги?    Тут як не ступиш, то не втрапиш.    Іще цимбали й скрипку втратиш.    Двигтить місточок у дві дошки.    – Не бійтесь, куме, іще трошки!    Гукніть сусідам і родині,    що […]

Сходить сонце

   Сходить сонце, ясний обагрянок    Заглядає у вічі мені:    А чи добрий у мене ранок,    Чи не плакала я вві сні?    Ранок – добрий.    А ночі, ночі!    Снишся ти і чужі краї…    Плакали сині очі.    Плакали сірі очі.    Плакала чорні очі.    І всі – мої.

І як тепер тебе забути?

   І як тепер тебе забути?    Душа до краю добрела.    Такої дивної отрути    я ще ніколи не пила    Такої чистої печалі,    Такої спраглої жаги,    Такого зойку у мовчанні,    Такого сяйва навкруги.    Такої зоряної тиші.    Такого безміру в добі!..    Це, може, навіть і не вірші,    […]

Гуде вогонь – веселий сатана

   Гуде вогонь – веселий сатана,    червоним реготом вихоплюється з печі…    А я чолом припала до вікна,    і смуток мій бере мене за плечі.    Сама пішла світ за очі – аби    знайти від тебе крихту порятунку.    Мої думки, як дикі голуби,    в полях шукали синього притулку.    Сама […]

Осінній день, осінній день, осінній!

   Осінній день, осінній день, осінній!    О синій день, о синій день, о синій!    Осанна осені, о сум! Осанна.    Невже це осінь, осінь, о! – та сама.    Останні айстри горілиць зайшлися болем.    Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.    Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.    І плаче […]

Чатує вітер на останнє листя

   Чатує вітер на останнє листя    старого дуба, що своїм корінням    тримає схили урвища…    А знизу,    по глинищах,    по збляклих травах    вповзає дим циганського багаття    і чутно – перегукуються люди    за сірою гіркою пеленою.    Строката хустка – жовте і багряне –    з плечей лісів упала […]

Страшні слова, коли вони мовчать

   Страшні слова, коли вони мовчать,    коли вони зненацька причаїлись,    коли не знаєш, з чого їх почать,    бо всі слова були уже чиїмись.    Хтось ними плакав, мучивсь, болів,    із них почав і ними ж і завершив.    Людей мільярди і мільярди слів,    а ти їх маєш вимовити вперше!    […]

Летять на землю груші, як з рогаток.

   Летять на землю груші, як з рогаток.    Скот вибрідає з куряви доріг.    Усохлий дуб, насупившись рогато,    червоний обрій настромив на ріг.    Стара дзвіниця й досі ловить ґави.    Серед мого колишнього двора    стоїть дівча, таке, як я, біляве,    очима світ у душу набира.    Мене веселий смуток заарканить. […]