Вірші ліни костенко

На конвертики хат

   На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки.    Непогашені марки – біда ще не ставила штамп.    Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.    Я там теж пролітаю,я теж пролітаю там.    Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти.    На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.    Під склепінням печалі така […]

Доля

   Наснився мені чудернацький базар:    під небом у чистому полі,    для різних людей,    для щедрих і скнар,    продавалися різні Долі.    Одні були царівен не гірш,    а другі – як бідні Міньйони.    Хту купляв собі Долю за гріш.    А хто – і за мільони.    Дехто щастям своїм […]

Очима ти сказав мені: люблю

   Очима ти сказав мені: люблю.    Душа складала свій тяжкий екзамен.    Мов тихий дзвін гірського кришталю,    несказане лишилось несказанним.    Життя ішло, минуло той перон.    гукала тиша рупором вокзальним.    Багато слів написано пером.    Несказане лишилось несказанним.    Світали ночі, вечоріли дні.    Не раз хитнула доля терезами.    Слова […]

Чомусь пам’ятаю, що річка звалася леглич

   Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич.    Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин.    А той цибатий, на клуні, звався лелечич.    А те запахуще – любидра, канупер і кмин.    Чомусь пам’ятаю – вночі ревли бегемоти.    Виходили з річки і дуже чомусь ревли.    І падали груші, і звались […]

Тут обелісків ціла рота

   Тут обелісків ціла рота.    Стрижі над кручею стрижуть.    Високі цвинтарні ворота    високу тишу стережуть.    Звання, і прізвища, і дати.    Печалі бронзове лиття.    Лежать наморені солдати,    а не проживши й півжиття!    Хтось, може, винен перед ними.    Хтось, може, щось колись забув.    Хтось, може, зорями сумними […]

Майже переклад з провансальскої

   Я лицар і поет, не схожий на ханигу.    Я не служу чужому королю.    У відблиску меча читаю древню книгу    і даму серця здалеку люблю.    І хоч у мене приятелі щирі,    але я знаю, що таке любов,    і не хвалюся друзям у трактирі,    як я заліз до неї […]

Світлий сонет

   Як пощастило дівчині в сімнадцять,    в сімнадцять гарних, неповторних літ!    Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.    Вона ридає, але все як слід.    Вона росте ще, завтра буде вищенька.    Але печаль приходить завчасу.    Це ще не сльози – це квітуча вишенька,    що на світанку струшує росу.    […]

Заворожи мені, волхве!

   «Заворожи мені, волхве!    Заворожи мені, волхве…»    Сидить по мавпі на зорях, на місяцях,    Респектабельні пілігрими    в комфортабельних «Волгах»    «ходять» по шевченковських місцях.    Вербують верби у монографії.    Вивчають біо- і географію.    Полюють в полі на три тополі…    А цікаво, багато б із них потрафили    пройти […]

Вечірнє сонце, дякую за день!

   Вечірнє сонце, дякую за день!   Вечірнє сонце, дякую за втому.   За тих лісів просвітлений Едем   і за волошку в житі золотому.   За твій світанок, і за твій зеніт,   і за мої обпечені зеніти.   За те, що завтра хоче зеленіть,   за те, що вчора встигло оддзвеніти.   За небо в небі, за дитячий сміх.   За те, […]

Не треба класти руку на плече

   Не треба класти руку на плече.    Цей рух доречний, може, тільки в танці.    Довіра – звір полоханий, втече.    Він любить тиху паморозь дистанцій.    Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.    Він дивний звір, він любить навіть муку.    Він любить навіть відстань і розлуку.    Але не любить на плечі […]